Кожна людина в нашому житті – невипадкова. Женю Голікова до сьогоднішньої кави, я бачила кілька разів, якось нас звели спільні робочі моменти. За фахом він режисер і уже встиг перепробувати трохи занять. Зараз вільний художник, заробляє камерою та фотоапаратом. Зустрітися з ним надовше і погомоніти – була моя ініціатива. Нещодавно він повернувся з Індії, і мені було страшенно цікаво почути про країну, бачену лише на екрані, з перших уст. Там Женя пробув місяць, який зробив його іншим.

Чому Індія?

Спочатку це була моя мрія протягом 3 років. І так обставини склались, що я все ж таки туди поїхав і поїхав досить цікаво. За 3 дні до поїздки я ще ні з ким не був знайомий, нічого особливо не знав: куди я їду, що я там буду робити. От цікаво – мета є поїхати, а що там буде далі.

Якою для тебе була Індія до поїздки? Якою ти її уявляв? Можливо, були певні асоціації.

Мене дуже тягнуло. Мені взагалі завжди цікавила східна філософія. Це перша країна, яку я так хотів відвідати, яка була близька моєму серцю. Уявляв її, як на картинках, через картинки намагався зрозуміти, що таке Індія. Але коли я поїхав, побачив, що все зовсім по-іншому, зовсім не так.

Як готувався до поїздки? За скільки часу зібрався? Що з собою взяв?

В принципі готувався недовго. Речей брав мінімум. До цього спілкувався в з людьми в інтернеті, щоб приблизно знати, що чекати. Взяв з собою невеликий рюкзак, кілька теплих речей. Тоді погода була не зовсім теплою – початок лютого. Вийшов один рюкзак. Але виявилось, що речей можна було не брати зовсім, там все можна купити.

Чи потрібні дозволи? Віза?

Так, віза потрібна, коштує 40 доларів, оформив її швидко. Хоча мене попереджали, що можуть виникнути проблеми. Але на 3 місяці оформляється віза досить легко. Паспорт, якісь документи.

Коли їхав, мав план, де будеш жити, що робити?

Я приблизно розрахував, де буду жити. Хотілося відвідати святі місця, подивитися побільше міст, але сталось так, що за день до вильоту я познайомився із хлопцем та дівчиною, які теж летіли у Індію, і приєднався до них. І 2 тижні ми подорожували разом і початкові мої плани трохи змінились. Хлопець уже мав свій маршрут, забронював місця, а мені довелося їздити за ними «хвостом». Перші враження.. Коли ми тільки прилетіли, то не розуміли, що відбувається. Вийшли в аеропорту в Делі. Це був шок, мені казали, що там брудно, але коли ти бачиш це на власні очі – на дорозі лежать індуси, закутані у ковдри, з’являється і страх, і незрозуміло що. Нам потрібно було їхати на залізничний вокзал, у друзів був поїзд, ми прилетіли уночі, протягом години не могли знайти таксі. Англійська в індусів зі страшним акцентом, друзі, коли з ними спілкувались, казали, що вони нічого не розуміють і їдуть додому, нервували дуже. Другий шок стався уже на залізничному вокзалі. Ми приїжджаємо на закинуту залізничну станцію, де знову лежать ці індуси, я їх називав «трупиками», ми через них переступаємо, бігають величезні щурі. І це називається – центральний вокзал Делі. Там корови на вокзалі ходять. Індія взагалі брудна, але люди охайні, вони миються, щоправда, прямо на вулиці біля колонок з водою, там само перуть речі.

Який був ваш перший пункт призначення?

Перше – місто Джанті. Діставались туди потягом. Залізниця – окрема історія. Ми їхали у вагоні класу «люкс», типу наш купейний. 4 полиці, але замість звичних для нас дверей – шторка. Таргани бігають. При чому величезні. Приїхали вранці – холодно. Попутники незадоволені, вони їхали і чекали трохи іншого відпочинку – готелі, достойні умови, а я так і хотів напівдикуном. Відразу винайняли готель, а потім поїхали у місто.

У скільки обійшовся готель?

Готелі усі різні. Коли далі я залишився один – знаходив дешеві готелі, які були для мене прийнятного класу. Залежить від того, кого які умови задовольняють. Так щоб просто переночувати – можна знайти за 200 рупій, приблизно від 5 доларів. Їжу ми купували самі, в готелі у нас був лише сніданок. Усе дешеве, фруктів дуже багато. Я їхав на місяць і  приблизно по бюджету я  собі розраховував на 700 доларів, а вийшло набагато більше, тому що перші 2 тижні я із новими знайомими жив у готелях за 10-15 доларів за ніч. Плюс потяги вони брали класу «люкс». Із залізничним квитками в Індії дивна система. За весь час не зміг зрозуміти. У них там є такий найдешевший квиток, який дає право тільки сісти – можна прийти сісти на вільне місце у будь-якому класі, за умови, що таке буде. Кондуктор тобі вписує ціну, яку ти маєш доплатити і далі спокійно їдеш.

Чим цікава країна?

У принципі вся Індія цікава своєю архітектурою. Я б розділив її на 2 частини. Перша частина така давньоіндійська, а друга – більше мусульманська. Перші 2 тижні ми їздили по містах дуже швидко. На місто виділяли 2-3 дні. Хотілося подивитися більше місць: Джанті, Джейпур, Агра, Орчха, Мумбай. У кожному місті є свої пам’ятки, до яких возять туристів. Ми хотіли побачити щось цікавіше. Трапився нам один цікавий гід. Ми були у форті Агра, величезний форт, він нас потім повів у закинуте місто, куди туристів не водять – там закинутий давній храм.

Останній наш спільний пункт – Гоа. Щоб відпочити, повалятись на пляжі. Гоа – напевно найдорожче місце, з усіх, де ми були – готелі дорогі, продути. Там основна частина грошей і залишилась. За 2 тижні я вже зміг освоїтись, звикнути до цін, звикнути до того, що всі торгуються, скрізь, можна приходити у місцеві обмінні пункти і казати, що тобі не подобається курс, вимагати, щоб для тебе його змінили. Так само у магазинах. Наприклад, кажуть тобі – «тисяча рупій», можеш сміливо казати «500 рупій» і знижувати далі.

А далі у моїх попутників був літак з Гоа до Делі. І тут почалося найцікавіше. Я залишився сам.

Не було страшно?

В принципі їхати втрьох – оптимальний варіант, дуже зручно брати таксі. Одне одного підтримуєш. Але як виявилось пізніше, одному теж непогано. Хоча набагато страшніше. Крім того, я майже не знав англійської. Я хотів далі їхати на південь. На Гоа авіабілети страшне дорогі, вирішив не витрачатись і їхати поїздом. З квитками у мене була найбільша проблема. Купив собі дорогий квиток, але кондуктори увесь час в дорозі вимагали у мене змінити купе. Їхав таким чином добу. Я потім зрозумів, що це квиток означає, що в поїзді я можу знаходитися, а місця у мене нема, або бігай увесь час по вагону, або виходь. Нарешті заліз на якусь верхню полицю і заснув.  За розкладом потяг у Бангалор мав прийти о 6 ранку. Він спізнився на 3 години, увесь цей час я простояв у тамбурі. Купа індусів, двері у вагон вони не зачиняють, протяг. За цей час вирішив їхати в Ашрам Сей баби (ашрам – місце для медитації, молитви. Може бути у вигляді печери і кількох халуп, а може бути й невеликим містечком – прим. автора). Взяв таксі, їхати 6 годин, півдороги проспав. Дорожні правила у них цікаві, усі їдуть і гудуть, їздять назустріч, правил ніби не існує. Хоча є світлофори і регулювальники, рух без правил і проблем.  

Як тебе зустрів ашрам?

Ашрам – це величезна територія. Всередині будинки типу наших гуртожитків. В основному там живуть мінімум місяць, деякі приїжджають на півроку, на рік. Коли я приїхав, в ашрамі готувались до свята. Народу було дуже багато. Сиджу думаю, що робити, англійської не знаю. Побачив якогось хлопця, по вигляду швидше наш, а не американець, питаю, чи розмовляє російською, виявилось, що він з Болгарії, російську розуміє. Так сталось, що він допоміг, показав, що й де заповнити. Після ашраму я зрозумів, що ціни в Індій дуже різні. В ашрамі я жив 5 днів на 100 рупій (приблизно 2,5 долари). Там можна було жити в кімнаті і по 5 людей, можна й одному. Так як я потрапив у свято, то вільних місць не було, і мене поселили у щось типу бараку, величезне приміщення, стоять ліжка і купа народу з різних країн, спочатку – страшно, не знаєш, як за речами дивитись. Але болгарин каже, що нема чого боятися. Щоб я просто заховав їх під ліжко і все буде нормально. Я потім за день зрозумів, що обстановка дуже світла, люди приїхали не для того, щоб вкрасти речі, а щоб духовно підживитися, всі ходять винятково у білому.

З чого складався день в ашрамі?  Чи є правила?

Правила є. Не можна фотографувати, приносити гострі предмети, заборонялось проносити воду.  На території – свої магазини – і все безумно дешеве. В ашрамі дуже гарно – гори, сади, квіти, невеликі храми, в усьому ашрамі проповідується любов. Туди будь-хто міг прийти – буддист, християнин. Правила – був так званий «даршан» – медитація. Відкрите велике приміщення, там збирались люди, співали мантри. Наприкінці виїжджав Сей Баба і благословляв. Він вже досить старий, його вивозили на візку. Він міг дивитись комусь в очі. Пощастило на другий день потрапити у ближні ряди. Від ранку створювалась черга, за 3 години до початку, усі хотіли ближче, у мене такої мети не було.  Коли я потрапив вперше на даршан, відчув колосальну енергію від місця, від людей, всередині відбулися трансформації. Даршан був двічі на день. Але на даршани ходили лише ті, хто вважав, що йому треба ходити. Правила ніби й були, але особливо їх ніхто не дотримувався. Кожен за чимось сюди приїжджав і щось для себе знаходив.

Як швидко адаптувався до місця?

Знайомого болгарина звали Свєтло. Ми дуже з ним здружились, багато гуляли. На третій день він запросив мене поїхати  до святої Ами, у сусіднє містечко. Я вже не боявся за речі, які залишилися. Для мене речі завжди були не чимось надто важливим, а тепер й поготів. Головне, що у мене всередині накопичились емоції. Приїхали ми до Ами. Цікаве місце, у неї будинок, де вона приймає людей і благословляє. Теж дуже цікава сталась передача. Вона дивиться мені в очі і я відчуваю, як у мене проникає енергія. Щось всередині все-таки сталось. Дуже спокійно було протягом цього і наступного дня. 

Місцевий колорит у всьому :)

До цього я харчувався в ресторанах, в магазинах заходили, після поїздки до Ами ми відвідали місцеву забігайлівку. Стоїть кілька столиків, усе брудно. Там дають винятково індійську їжу. Їжа у них безумно гостра. Ми замовили без спецій, нам сказали «ок», але принесли все одно страшне гостре. Але вибору не було. Я замовив собі рис. Порції у них надзвичайно великі, якщо замовляєш рис, тобі приносять величезну гору на тарілці. Приносять нам бамбукове листя, рис, якісь спеції. Але виделок нема, ложок нема, я думаю, посиджу подивлюсь, що будуть робити хлопці. А вони недовго думаючи, беруть руками рис, кидають на листок, змішують зі спеціями і руками їдять. Потім я дізнався, що індуси узагалі їдять руками, у них так заведено. І що найцікавіше – за все ми заплатили 35 рупій (менше півдолара) і ще мої співподорожники почали торгуватись. Вони торгувались за 5 рупій. І я зрозумів – ось воно, справжнє життя в Індії. Коли мені раніше казали, що тут місяць можна жити на 150 доларів, я тільки знизував плечима і казав, що це просто нереально, виявляється це реально. При цьому звісно будуть спартанські умови, жити ледве не в палатках, харчуватись найдешевшим. В принципі 500 доларів, щоб добре їсти і жити нормально,  і їздити скрізь, ще й подарунків привезти – достатньо. 

Куди поїхав після ашраму?

Бангалор, Бодгай. 3 дні я там був. Щодня ходив у храм. Там велика статуя Будди, гарне озеро, походив на медитації. Далі поїхав у Делі, залишалось 2 дні до відльоту. В Делі мені не дуже сподобалось, велике шумне місто. Вразив храм Лотоса, це молитовний будинок. Це таке місце, куди може прийти людина будь-якого віросповідання, може там помолитися, просто посидіти, там заборонено розмовляти, це великий порожній простір, стоять лавки, дуже хороша акустика, все чути, по енергетиці дуже сильне місце, я там провів години дві із закритими очима, потім вийшов і ніби повністю очистився, стало дуже легко. За день об’їздив Делі, наступного дня поїхав на мейн-базар, вулиця із велчизною кількістю магазинів, тут усе можна купити – від сірників до вікон. Набрав там сувенірів, торгувався. Взагалі країна заворожує. Були такі моменти, коли я казав собі, що більше сюди не приїду. Особливо після історій з квитками на потяг. Але Індія, як наркотик, раз спробував і тебе знову тягне. Я знаю, що думка трансформується у дію. А там це узагалі все дуже дієво. Кажуть, що це країна наближена до Бога, так воно і є. Там дійсно люди більш відкриті, не усі звісно, але там усе тебе міняє. Після Індії я ще 2 тижні ніби лишався там і не міг переключитись.  

Багато з собою привіз?

Можна було більше. Як наука, я набрав із дому трохи теплих речей з собою. Це зайняло у мене пів рюкзака. А при виїзді там встановлений ліміт  – рюкзак має заважити не більш як 20 кг,  і 5 кг – ручна сумка. Якщо перевищиш  ліміт – платиш за кожен зайвий кілограм.

Якщо планувати їхати, скільки треба відкласти? Щоб порадив новачкам?

У мене пішло на місяць, разом з квитками, разом з тим, що я 2 тижні шикарно жив – майже 2 тисячі доларів. А основна рекомендація – не боятись. Мені казали перед від’їздом, що це так страшно, треба робити купу щеплень. Так, там дійсно брудно. Але якщо боятися, то й у нас можна підхопити заразу. Я не робив жодного щеплення. Мені дали хорошу пораду: «їдь з відкритим серцем і тоді все буде добре». Я так і намагався робити. Єдине – я зробив медичну страховку, на вимогу батьків.

До речі, як батьки поставилися до поїздки?

Скептично. Казали, для чого викидати гроші, адже можна щось купити. А я відповідав, що кожному своє. І так сталось, що була мрія, а потім я почав діяти і само собою до мрії притягнулись гроші, все стало реальним. Я за 5 місяців назбирав собі на поїздку. Головне – вірити і дуже хотіти. Батьки були в шоці. Але я не шкодую ні грошей, ні часу. Це саме те, що в житті кожного повинно статись – мрії мають здійснюватись. Хоча б одна.

Наталка КУШНІРУК
м. Київ